Про себе:

Привіт! Мене звати Ашеррррр. І це моя історія. Я жив один в покинутому будинку. Точніше, ховався там від усіх, бо дуже боявся. Мене сильно ображали до цього. Не люблю про це згадувати… Факт такий, що я голодував, але ховався, бо не розумів, що люди можуть бути добрими і допомогти мені. А ще дуже голосно плакав, коли до мене підходили…

В решті решт, мене зловили… Потім казали, що це був той ще «квест». Коли мене привезли до лікарні, я постійно плакав і нічого не їв. Лікарі діагностували у мене ПТСР (не знаю, що воно таке… точно щось неїстівне). А коли я опинився в Центрі Врятованих Тварин, мені довго показували, що люди не завжди жорстокі. Що є добрі й турботливі… Тепер я це знаю.

Та багато це часу зайняло… Класно, що люди навколо мене дуууже терплячі! Зараз я вже не так боюсь усього. Собак знайомих точно не боюсь. Санні та Бадді навіть ганяю і вчу, як себе треба поводити. Правда, не завжди гарний приклад їм подаю :)

Кажуть, для остаточного одужання мені потрібна людина… Тільки моя. Щоб ні з ким не ділити. І щоб вона мене любила і піклувалась. Тоді той ПТСР буде турбувати мене менше і менше… Може, так воно і буде?

Людино, я дуже чекаю на тебе. Обіцяю зробити все, аби не завдавати клопоту та нести тобі радість! А ще інші песики кажуть, що у нас є опікуни віртуальні (вперше таке слово чую). Це люди, які не можуть нас взяти додому і допомагають на відстані, щоб животик був ситий та комфортні умови були і ліки від кліщів та бліх (вони фу-фу-фу, я знаю).