Привіт.

Мене звати Дружок. Точніше, мене так почали називати недавно… А до цього я думав, що мене звати «Пішов звідси!» та «Прожени його!», бо таке я найчастіше чув від людей.

За своє життя я багато бачив та багато пережив… Не можу пригадати, як я опинився київському автовокзалі, але там було багато інших собак — молодших, сильніших та спритніших. Вони не приймали мене, і я їх розумію…

А одного разу я зробив щось не так і на мене напали собаки зі зграї… Думав, що цього вже не переживу. Я лежав собі в закутку, і тут… до мене підійшла людина… Мене помітили! Я був такий радий, адже раніше на мене звертали увагу, тільки коли я заважав…

А потім мене ловили, везли кудись, зашивали і довго лікували… Мені важко було довіритись людям… Було страшно, все боліло…

Мабудь, це дуже дбайливі люди, бо вони не відвезли мене назад… Після лікарні мене привезли у місце, де багато собак…

І, скажу вам чесно, спочатку мені було дуже страшно… Я боявся, що знову щось зроблю не так і на мене нападуть…

Але тут, у Центрі, всі дружні один до одного… Може, тому що врятовані, як і я…

Поступово я почав звикати до того, що світ може бути безпечним… Особливо мене розворушили цуценята, які не злазили з мене годинами! Я їх дуже люблю, але, побійтесь Бога, вони важать вже по 10-20 кіло кожний, — можуть і розчавити! Хоча, кому я брешу, мені подобається з ними гратися! Навіть коли вони стрибають на мені… Бо вони радісні та сповнені життєвої енергії! А я люблю життя!

Я чув, що проживання кожної собаки у Центрі коштує чимало… Їжа, ліки та все таке… А ще за нами доглядають спеціальні люди. Я дуже не хочу приносити незручності людям, які мене врятували… Кажуть, що у когось із наших є опікуни, які допомагають сплачувати за все. Якщо хтось буде опікуватись мною, я буду дуже щасливий!

А ще я тихенько мрію про свою родину.. Кажуть, що це коли в тебе є люди, які люблять, годують та не проганяють… Іноді навіть сниться, що за мною приходять і забирають мене у дім… Такі сни класні!